«Ой ти, дiвчино, зарученая,
Чого ж ти ходиш засмученая?»
«Ой ходжу, ходжу засмученая,
Що не за тебе зарученая!»
«Ой ти, дiвчино, словами блудиш,-
Сама не знаєш, кого ти любиш!»
«Ой знаю, знаю, кого кохаю,
Тiльки не знаю, з ким жити маю!
Ой знаю, знаю, iз ким кохаюсь,
Тiльки не знаю, з ким iзвiнчаюсь.
Выйду на поле, гляну на море —
Сама я бачу, що менi горе.
Сама я бачу, чого я плачу —
Свого милого в вiчi не бачу.
Буду стояти на тiм каменi,
Поки не прийде милий до мене.
Буду терпiти велику муку,
Поки не скаже: «Дай, серце, руку!»
Выйду на поле, на ту мураву,
Де я з миленьким мала забаву.
3 рiзного цвiту вiнки сплiтала,
Бiленьким личеньком всiх чарувала.
Ти присягався передо мною
Буть моiм мужем, а я — жоною.
Нещира була присяга твоя,
Тепер не мiй ти, а я не твоя!
Буду казати свiту цiлому,
Щоб вiн не вiрив нiде й нiкому.
Бо я самая теє зазнала,
Коли невiрного вiрно кохала.
Кого любила, — той за дверима,
Кого не знала — мужем назвала!»
«Ой ти, дiвчино-чарiвниченько,
Причарувала моє серденько!»
«Якби ж ти так знав з сiней до хати,
Як я умiю всiх чарувати!
У мене чароньки — чорнiï брiвоньки,
Моя принада — сама молода;
У мене чароньки завжди готовi —
Бiлеє личенько i чорнi брови!»
Такун Ф. И. Славянский базар. – М.: «Современная музыка», 2005.